Про мене

       Прізвище, ім’я, по батькові  Ганчарюк Наталія Іванівна

     Дата і місце народження   06.01.1974 р. с. Головурів Бориспільського району Київської області

     Освіта, назва навчального закладу, рік закінчення, спеціальність за дипломом вища,Національний педагогічний університет імені М.Драгоманова, 1997, українська мова та література
    Місце роботи (повна назва, адреса, телефон закладу) Головурівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Бориспільської районної ради Київської області, вул. Горфункіна, 11, тел. 3-32-27
    Стаж роботи: загальний  24 р. у тому числі педагогічний 17 р.
    Кваліфікаційна категорія вища
    Звання Старший вчитель

Моє педагогічне кредо

Не зупиняйся, вчителю, не треба!

Іди вперед, бо в цьому суть життя.

Ти робиш чистим і безхмарним небо,

Ти твориш віру в краще майбуття.

                                                     Дмитро Павличко

МІЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ ПОРТРЕТ

   Вона – учитель! «Звичайна професія! - Скаже хтось у відповідь. – Така ж як і всі інші». Але хіба … Учитель – це не просто професія, це сенс життя. Вона ніби живе в іншому вимірі, у неї немає ні місяців, ні тижнів, є лише семестри, уроки, перерви. Це час, наповнений щоденною кропіткою працею, бо вона торкається найціннішого – дитячих душ. Вона вчить. Вчить? Ні, вона допомагає навчатися тому, хто прийшов до храму Науки. Але чи ця професія така проста, як здається? Вона – лікар, який лікує найцінніше й найдорожче – душу. Вона – будівельник, який будує не лише знання, а й людські долі. Вона – регулювальник, який скеровує на правильний шлях. Вона – скульптор, який творить майбутнє. Але, разом з тим, вона – проста людина, зі своїми радощами й печалями, надіями та розчаруваннями, яка плаче та сміється. Обравши цей непростий шлях у житті, розуміла, що буде складно. Вона пам’ятає свій перший урок, пам’ятає очі своїх перших учнів, їхні невпевнені відповіді на її питання тремтячим голосом. Все життя пам’ятає слова свого наставника, першої вчительки Наталії Миколаївни: «Щоб бути справжнім учителем, потрібно любити те, чого навчаєш, і тих, кого навчаєш. Їх треба знати. Вздовж і впоперек. Поважати і довіряти. Берегти «собори дитячих душ». І вона любить свою професію, вона просто обожнює своїх учнів. Їх перемоги – це найбільший сенс її діяльності. Вона живе разом з ними, дорослішає та набирається сил поруч з дітьми, віддає їм частинку своєї душі, а вони, в свою чергу, дарують їй вдячні посмішки та трепетний блиск в очах. А чи не це є справжньою нагородою? Бо вона – Вчитель! І цим пишається!